Один учитель
і 12 дітей
Найчастіше, що ми чуємо від батьків, які приходять до нас із великої школи: «у класі багато дітей, вчитель один, і коли він пояснює — слухають одиниці». У першу чергу це не проблема компетентності вчителів — це фізичне обмеження можливості працювати з увагою.
У нашому 1 класі — до 12 дітей. Учителька встигає підійти до кожного за урок, а не тільки до тих, хто підняв руку. Вона знає, хто сьогодні не виспався, хто боїться відповідати вголос і в кого вдома щойно народився молодший. І саме тому прогалину видно на тому уроці, де вона з’явилась, а не через півроку в контрольній. Дитина, яка загубилась у темі, не тягне це мовчки до кінця чверті — її помічають того ж дня.
Учителька встигає до кожного
а не «пояснює — слухають одиниці»
Помилка — це місце для пояснення
а не привід соромити дитину перед класом
Тьютор поруч із учителькою
дорослих вистачає на всіх
Говоримо щодня
не через щоденник і не на зборах раз на чверть
Окремо про те, як у нас говорять з дитиною, коли в неї не виходить
Майже кожен дорослий пам’ятає вчителя, після якого перехотілося щось робити: одного разу тобі дали зрозуміти, що ти до цього нездібний, — і ти повірив. І багато мам знають, як це — вийти з розмови з учителькою і плакати всю дорогу додому.
У нас на це є проста домовленість у команді: помилка — це місце, де починається пояснення, а не оцінка дитини. Ніяких «усі змогли, а ти ні». Правильна відповідь, отримана «не тим методом», лишається правильною.
